Герпес-вірус людини 7-го типу (ВГЧ-7) вперше був виділений відносно недавно, в 1990 р, зустрічається більш ніж у 90% населення. Бльшість людей інфікується на 6 – 10-му році життя. ВГЧ-7 постійно мешкає і розмножується тільки в Т-лімфоцитах, але може бути в тканинах слинних залоз, мозку, печінки, ендотелії. ВГЧ-7-інфекція в латентній формі поширена практично повсюдно, дуже важливо своєчасно встановлювати характер її течії – активний / неактивний. ВГЧ-7 є причиною: у дітей – псевдокраснухі, гострих гарячкових станів, гарячкових судом, у дорослих – рожевого лишаю, цитомегаловірусних інфекцій при трансплантації нирок. ВГЧ-7 в асоціації з ВГЧ-6 вважається причиною синдрому хронічної втоми у дорослих , з клінічними випадками Епштейна – Барр – вірусної інфекції, грає роль в розвитку лікарської непереносимості (підвищеної чутливості). Шляхи передачі інфекції – повітряно-крапельний, зі слиною, можлива вертикальна передача від матері до дитини під час вагітності та пологів. У ряді досліджень ВГЧ-7 виявляли в цервікальних мазках, при цьому його асоціація з вірусом папіломи людини (ВПЛ) достовірно підвищує ризик раку шийки матки у таких осіб.
Кабінет 
